Історія архівної справи на Одещині


Державний архів Одеської області був утворений у березні 1920 р., коли він отримав назву "Одеський історичний архів". Головною його функцією була концентрація архівних документів на території Одеси та Одеської губернії (округи, області), контроль за відомчими архівами, забезпечення обліку і збереження документів, організація їх використання і публікації. В організації архівної системи в Одеському регіоні взяли участь професора А.В.Флоровський, М.Є.Слабченко, Ю.Г.Оксман, С.Я.Боровий, архівіст і військовий історик О.О.Рябінін-Скляревський, та багато інших відомих науковців, громадських і державних діячів.

Держархів Одеської області починався з 22-х фондів, прийнятих від різних організацій, установ, підприємств, церков, що припинили свою діяльність після остаточного встановлення у місті радянської влади. З 1920 р. найбільш значущі установи систематично здавали найцінніші документи на постійне державне зберігання. До 1940 року в обласному архіві було сконцентровано понад 4400 фондів.

З початком Великої Вітчизняної війни, в 1941 році частина фондів була евакуйована до м. Сталінград, а потім - до м. Уральськ Західно-Казахстанської області; значна кількість документів залишилася у місті під час німецько-румунської окупації. В роки війни було втрачено понад 400 тис. справ Держархіву, а всього по Одеській області - більше 1 млн. справ. У квітні 1944 р., після звільнення Одеси від окупантів та повернення евакуйованих фондів, архів відновив свою діяльність у повному обсязі.

До 1958 року архів підпорядковувався Міністерству Внутрішніх Справ УРСР, потім - Головному Архівному Управлінню при Кабінеті Міністрів УРСР (України); з 1999 року - Державному Комітету Архівів України при Кабінеті Міністрів України, з 2010 р. – Державній архівній службі України.

У 1991 р. до складу обласного архіву були включені фонди колишнього Партійного архіву Одеського обкому Компартії України.

У 1954 р. у зв’язку з ліквідацією Ізмаїльської області, до складу Державного архіву Одеської області архіву увійшов, на правах філії, Ізмаїльський обласний архів, який згодом було реорганізовано в 1997 р. у відділ, а в 2003 р. - в Комунальну установу “Ізмаїльський архів”.

 


Назва архіву змінювалася декілька разів:

Одеський історичний архів (1920-1923),

Одеський губернський історичний архів (1923-1925),

Одеський крайовий історичний архів (1925-1932),

Одеський обласний державний архів (1932-1941),

Державний архів Одеської області (1941-1958),

Одеський обласний державний архів (1958-1980),

Державний архів Одеської області (з 1980).

 


 

derjarhiv_1st_buildingАдміністративний будинок (головний корпус) архіву знаходиться у історичній частині Одеси – в будівлі колишньої Бродської синагоги. Ця споруда була збудована у 1863-1870 рр. за проектом відомого одеського архітектора Осипа Коловича в стилі італійської готики на розі вулиць Пушкінської (Італійської) та Жуковського (Поштової). Бродська синагога, як культова установа, має давню історію, про що свідчать архівні документи. Гроші на її будівництво зібрала єврейська громада вихідців з Австро-Угорщини, зокрема, з галіцийського містечка Броди (тепер – районний центр на північному сході Львівській області), у зв‘язку з чим синагога отримала назву «Бродська». Своєю компактністю (довжина 36 м., ширина - 24 м.), незвичними для південного регіону вікнами-арками та стрільчатими склепіннями і восьмигранними башточками, - ця будівля вирізняється в забудові центральної частини міста гармонією пропорцій і, не зважаючи на численні реконструкції і втрату внутрішнього інтер‘єру, є цінним пам‘ятником культової архітектури XIX століття.

Синагога була знаменитою своїми богослужіннями у супроводі органу і фісгармонії. Тут співав неперевершений Пінхас Міньковський, регентом був всесвітньовідомий композитор Давид Новаковський. Постійними прихожанами Бродської синагоги були так звані “прогресисти” - представники Хаскали, єврейського Відродження, руху за просвітнцтво та асиміляцію євреїв в Російській імперії. Рабином Бродської синагоги служив відомий реформіст єврейського релігійного життя - доктор філософії Шимон-Ар‘є Швабахер. Бродська синагога увічнена у творах поетів і письменників, зокрема, у віршах Нахмана Бялика, розповідях Ісаака Бабеля та Івана Буніна.

У 1925 р. Бродську синагогу було закрито, а будинок - переданий єврейському робітничому клубу на підставі постанов Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету УСРР і Одеського губвиконкому, а також рішень загальних зборів робітників і службовців підприємств Одеси. У 1929 р. будинок передали клубу взуттєвої фабрики, у віданні якої воно перебувало до початку Великої Вітчизняної війни. На початку 1942 року, в період окупації Одеси німецько-румунськими військами, напівзруйнована будівля колишньої синагоги була надана архіву, що діяв при дирекції культури Одеського муніципалітету.

Після звільнення Одеси у квітні 1944 р., рішенням Одеської міської ради від 20 червня 1944 р. будинок було передано Одеському обласному архіву, реконструйовано і пристосовано під зберігання документів з 1944 по 1964 рр. та введено в експлуатацію у 1965 р. В результаті, план колишньої синагоги був істотно змінений - безкаркасна і пуста всередині споруда перетворилася на 2-поверховий адміністративний корпус з 5-поверховою внутрішньою конструкцією – архівосховищем. Як пам‘ятник містобудування і архітектури місцевого значення, будівлю колишньої Бродської синагоги – адміністративного будинку Державного архіву Одеської області, було взято під охорону держави рішенням Одеського облвиконкому № 480 від 15 серпня 1985 року (охоронний номер 695-ОД).

derjarhiv_2nd_building

 

Корпус №2 – це будинок колишнього Партійного архіву Одеського обласного комітету КПУ. Він був збудований на початку 1970-х рр. на розі вулиць Пироговської та Середньофонтанської (будівлю було введено у експлуатацію в грудні 1972 р.). Після реорганізації Партійного архіву в 1991 р., усі його фонди увійшли до складу фондів Державного архіву Одеської області.