23.12.2020

ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ДЕРЖАВНОГО АРХІВУ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ


Розвиток архівної справи в Україні сягає корінням часів Київської Русі та дуже тісно пов'язаний з розвитком писемності. Але архів - як установа в нашому регіоні з’являється лише у ХХ столітті.

Після Жовтневої революції в Одесі, де влада тричі переходила від більшовиків до окупаційної австро-німецької, англо-французької влади, а потім до денікінців, питання схоронності національної архівної спадщини набуло особливого значення. У лютому 1917 року Одеською радою робітничих, селянських і червоноармійських депутатів вирішила створити комісію з охорони архівів колишньої царської Росії від розкрадання і знищення. Однак реально створити її стало можливим тільки в квітні 1919 року. На той час багато документів вже було знищено (втрачено) чи потрапили за кордон. Але за час своєї короткої роботи в квітні — серпні 1919 року комісія провела колосальну роботу з обстеження відомчих архівів. Спершу вона підготувала до зберігання і використання фонди жандармського й охоронного відділень, які містили особливо цінні картотеки агентів і таємних співробітників поліції.

6 лютого 1920 року в Одесі була остаточно встановлена радянська влада, і тоді ж розпочало роботу обласне управління архівною справою. А в березні 1920 року був створений Історичний архів з відділами історії революції і загальноісторичним – вперше в історії Одеси. Паралельно розпочала діяти з квітня 1920 року Одеська центральна міжвідомча комісія з концентрації і розробки революційних матеріалів. Вона зосередила діяльність на дослідженні саме судових, жандармських, поліцейських і тюремних фондів. У комісію входили відомі юристи і журналісти, наприклад, І. Хмельницький. У серпні 1920 року при комісії створена дорадча рада, яка складалася зі старих революціонерів (від народовольців до більшовиків), колишніх засланих і політкаторжан. Вони повинні були допомогти комісії в науковому опрацюванні публікації архівних документів, широкій популяризації революційного минулого, створенні архіву і музею революції. Незважаючи на чітке ідеологічне забарвлення роботи комісії, їй вдалося зібрати, облікувати і професійно налагодити зберігання значної кількості документів закладів судово-правової системи дореволюційної Росії. Так, були складені конспекти справ прокурора Одеської судової палати і канцелярії одеського поліцмейстера за гучними політичними справами, приміром, за процесами Михайла Адамовича, Лева Бронштейна (Троцького), Григорія Котовського та ін. Цінними джерелами стали і спогади самих учасників революції, що ретельно перевірялися комісією шляхом перехресного опитування. Сама комісія підпорядковувалася губернському відділу народної освіти, але діяла в найтіснішому і постійному контакті з губернським відділом юстиції й обласним управлінням архівними справами аж до січня 1922 року, коли було утворено губернське управління архівною справою.

З появою цього органу почалася упорядкована робота з виявлення, реєстрації й охорони архівів установ, концентрації матеріалів організації сховищ у районах, а найголовніше – систематичне комплектування Одеського архіву як державної установи. Оскільки професійних архівістів не вистачало, до роботи залучали вчених, студентів-істориків, які надали неоціненну допомогу штатним працівникам. Величезна заслуга в становленні Одеського архіву належить історику і літературознавцю Ю.Г. Оксману, академіку М.Є. Слабченку, заступнику директора Одеського архіву (колишньому офіцеру білої армії) О.О. Рябініну-Скляревському, аспіранту Інституту народного господарства С.Я. Боровому та багатьом іншим відомим вже тоді вченим і майбутнім знаменитостям.

У перший реєстр прийнятих на державну охорону матеріалів було внесено 22 фонди. До війни в Одеський обласний історичний архів надійшли документи найбільш значимих ліквідованих дореволюційних адміністративних, поліцейських і судових установ – канцелярії новоросійського і бессарабського генерал-губернатора, канцелярії одеського градоначальника, Одеської міської думи, Одеської міської управи, Опікунського комітету про іноземних поселенців Південного краю Росії, Одеського комітету опікунського комітету в’язниць, Одеського комерційного суду, Канцелярії начальника Одеського митного округу, Одеського повітового казначейства та ін.

Саме так була сформована основа архіву. 100 років архівісти та вчені нашого регіону працювали задля збереження історичної спадщини, поповнювали архів новими документами, створювали науково-довідковий апарат до них, забезпечували доступ до документів громадянам та дослідникам і продовжують це робити кожен день.